Усі дороги ведуть у журналістику
Історія успішної та активної (Аліна Смутко)
Зроблені нею фото просто травмують душу. Так, як вона, просто неможливо сфотографувати, неможливо передивитися її світлини лише один раз – обов'язково знову магнітом зайдеш до соціальної мережі. Ця дівчина відкриває тебе навиворіт, щоб ти бодай трошки відповідав рівню її ерудиції. Вона захоплює своїм неприхованим полтавським суржиком, він для неї, як можливість презентувати себе. Та найбільше вражає різносторонність та життєва активність цієї людини. У цьому Ви зараз пересвідчитеся.
Широкою стежкою до…
Із самого малечку Аліна Смутко була не схожою на інших. Сама ж дівчина називає себе у дитинстві хлопчиком у «спідниці». Вона лазила по деревах, билася зі старшими забіяками та, на диво всім, любила великих собак. Проте, коли приходила додому, ставала чемною дитиною строгих батьків. Так і зараз: у житті драйвова, а в роботі по-професіональному серйозна та відповідальна.
У її житті було 10 років індійських танців і запальної сцени. «Коли влізаєш у сотні різних «шкур» і «облич», відпочиваєш від себе», - ділиться емоціями Аліна. Потім дівчина абсолютно змінила своє хобі – зайнялася історичним фехтуванням. Воно вже через рік перейшло у вогняне шоу. Саме це шалене заняття стало вагомою частиною життя. Колись Аліна грала на бас-гітарі вдома із татом. На цьому етапі вона лише закінчила школу. Розповідає, як на випускному із однокласниками грали якусь пісню. Після того сколотили «рокбанду» за два дні.
У її житті було 10 років індійських танців і запальної сцени. «Коли влізаєш у сотні різних «шкур» і «облич», відпочиваєш від себе», - ділиться емоціями Аліна. Потім дівчина абсолютно змінила своє хобі – зайнялася історичним фехтуванням. Воно вже через рік перейшло у вогняне шоу. Саме це шалене заняття стало вагомою частиною життя. Колись Аліна грала на бас-гітарі вдома із татом. На цьому етапі вона лише закінчила школу. Розповідає, як на випускному із однокласниками грали якусь пісню. Після того сколотили «рокбанду» за два дні.
Точка відліку – журналістика
Стати журналістом Аліна вирішила з дуже незвичайної причини: «бо всі інші факультети, на які б я хотіла, як сказала мені мама, не чісляться на бірже труда». Іще одним критерієм вибору стала робота з людьми, небуденність. Хоча згодом, як стверджує сама Аліна, виявилося, що вона соціопат і з людьми їй туго. Але тексти писати подобалося, особливо «перло» на репортажі", - цитую повідомлення Аліни. Не дуже добре знаю цю людину, але намагаюся зрозуміти вибір, та все ж із соціопатом, напевно, вона "перегнула палку".
Ботанський рай
Аліна вступила до педагогічного в Полтаві. Журналістика несла за собою багато-багато незвіданого. Здаючи вступні випробування, вона не знала ще чого хоче від майбутньої професії. Напевно, як і кожен першокурсник-журналіст, не була активною споживачкою ЗМІ, а тим більше, не мала стосунку до їхнього наповнення та створення. Жартуючи, дівчина розповідає, що, крім «Лтави» і «1+1», ніхто нічого більше не знав. Але університет і є для того університетом, щоб привити любов і повагу до майбутньої професії.
Вона разом із одногрупниками не спала до четвертої години ранку - писала різні конспекти. А потім зрозуміла, що не в цьому суть: для журналіста освіта має бути максимально наближеною до практики. Єдине, що було варте «зубріння» - 11 кіл пекла із СУЛМ. Виявилося, що зараз Аліна є чи не найкращим редактором усього потоку на «магістерці».
Вона разом із одногрупниками не спала до четвертої години ранку - писала різні конспекти. А потім зрозуміла, що не в цьому суть: для журналіста освіта має бути максимально наближеною до практики. Єдине, що було варте «зубріння» - 11 кіл пекла із СУЛМ. Виявилося, що зараз Аліна є чи не найкращим редактором усього потоку на «магістерці».
Знайти журналістику в собі
Звичайно, не без того, що колишній рокерші захочеться писати про музику та місцевих виконавців. Так і сталося на початку навчання. Тоді вона була точно в своїй тарілці. Однак згодом прийшло розуміння, що тусуватися і працювати – це трохи різне. І як кожне захоплення Аліни, в історії її успіху несподівано з'явиться радіожурналістика. На другому курсі після перегляду фільму про Ігоря Пелиха дівчина не на жарт зацікавилась цим ремеслом. Почала працювати над собою, щоб стати хорошим радистом. Але, коли пішла на практику на місцеве радіо, то всі «рожеві» мрії рухнули.
Водночас Аліна продовжувала надихати себе вогняним шоу. Можна навіть припустити, що воно було її девізом у журналістиці.
Знаходила нові шляхи реалізації себе, які згодом стануть покликом життя. Минав час, закінчувався 4 курс. Дівчина мріяла вступити в школу журналістики Українського католицького університету у Львові, відкладала гроші, раптом не вступить на стипендію. І не варто було й сумніватися – стала студенткою стипендіанткою УКУ. Життя в новому місті та абсолютно інший навчальний заклад повністю змінили дівчину – шалений ритм, зовсім інакші пріорітети. УКУ не давало жодних поблажок, а рейтинг постійно тримає в тонусі.
Знаходила нові шляхи реалізації себе, які згодом стануть покликом життя. Минав час, закінчувався 4 курс. Дівчина мріяла вступити в школу журналістики Українського католицького університету у Львові, відкладала гроші, раптом не вступить на стипендію. І не варто було й сумніватися – стала студенткою стипендіанткою УКУ. Життя в новому місті та абсолютно інший навчальний заклад повністю змінили дівчину – шалений ритм, зовсім інакші пріорітети. УКУ не давало жодних поблажок, а рейтинг постійно тримає в тонусі.
Тут я зрозуміла, що виш - це не ціль. Це засіб для досягнення цілі.
Аліна Смутко
ФОТОГРАФІЯ
Школа журналістики надихнула Аліну на репортажистику, потім вона почала «тусуватися» із розслідувачами. Але жодне із цих захоплень не викликали таких емоцій, як фотографія. Цим мистецтвом, скоріше за все її роботи можна так і назвати, дівчина почала займатися ще в Полтаві. Відкрила для себе можливості фотоапарата, а разом із цим власний талант. Було багато спокус підкорити галузь комерційної чи рекламної фотографії, але це ніщо, в порівнянні із вільним духом журналіста, бодай навіть юного. Пройде багато етапів, Аліна перегорить чимось новим знову і знову у прагненні знайти своє призначення.
Та настав час, і вже у Львові вона познайомилася із «кльовим» фотокором, який знову повернув її до фотожурналістики. "Відтоді вже й не «попускає»", - смієтья Аліна. Сама того не помічаючи, дівчина стала фрілансером. Почала часто кооперуватися із «колегами-текстівниками» та створювати крутезні проекти.
Та настав час, і вже у Львові вона познайомилася із «кльовим» фотокором, який знову повернув її до фотожурналістики. "Відтоді вже й не «попускає»", - смієтья Аліна. Сама того не помічаючи, дівчина стала фрілансером. Почала часто кооперуватися із «колегами-текстівниками» та створювати крутезні проекти.
Активність – це хвороба
Аліна Смутко за пару років має публікації в кількох десятках видань. Серед них найвагомішими є «Українська правда», «Радіо Свобода, «The Ukrainians», «Zaxid.net», «MediaSapiens». Проте найбільше нині журналістка може пишатися своєю співпрацею із медіакомпанією ВВС. Для них фотограф розробляла декілька проектів.
Про мрії героїня говорить неохоче, боїться навіть у голос казати, щоб не наврочити. Єдине може сказати, що хотіла б потрапити у людну команду, де журналісти на «десять голів» вище, щоби було ще чого у людей повчитися. «Таких, на жаль, дуже-дуже мало", - відверто зізнається Аліна.
Про мрії героїня говорить неохоче, боїться навіть у голос казати, щоб не наврочити. Єдине може сказати, що хотіла б потрапити у людну команду, де журналісти на «десять голів» вище, щоби було ще чого у людей повчитися. «Таких, на жаль, дуже-дуже мало", - відверто зізнається Аліна.
БОНН
Нещодавно Аліна потрапила на практику до онлайн-редакції української версії «Deutsche Wellе», що знаходиться в німецькому місті Бонн. Складно, але – круто! Абсолютно нові відчуття у всьому, так і в журналістиці – про них можна писати окремо.
Узагалі, ця людина дуже приципова у своїх вчинках та роботі. А, як відомо, це і є шлях до успіху. Для неї журналіст – професія без статі, віку і громадянства. У країні війна, тож, ніякої громадянської позиції він не повнен мати. Стандарти створені та існують не для того, щоби вони висіли у повітрі.
«Мені дуже сподобалась фраза , бодай колеги-патріоти закидають мене камінням, російського журналіста Павла Канигіна "Не надо петь гимн, надо делать журналистику".
«Мені дуже сподобалась фраза , бодай колеги-патріоти закидають мене камінням, російського журналіста Павла Канигіна "Не надо петь гимн, надо делать журналистику".
